Дигоксин

Дигоксин змінює проникність клітинних мембран, завдяки чому в них збільшується кількість іонів натрію, а рівень калію, навпаки, зменшується. Одночасно у клітинах підвищується концентрація іонів кальцію. Це призводить до таких змін:

• збільшення серцевого викиду, сили скорочень міокарда;
• зниження систолічного та кінцевого діастолічного об'єму серця;
• покращення спорожнення серця під час скорочення;
• зменшення розмірів серця (при розширенні).

При прийомі Дигоксину хворими на хронічну серцеву недостатність покращується скорочувальна здатність міокарда та знижується потреба серцевого м'яза в кисні. Знижується тиск у легеневих венах. Зменшується виразність утруднення дихання пацієнта, який перебуває у горизонтальному положенні (ортопное).

Дигоксин активує блукаючий нерв. З цієї причини під час прийому препарату серце починає працювати ритмічніше, частота його скорочень нормалізується.

Кардіологи призначають Дигоксин за наявності наступних показань:

• хронічної серцевої недостатності, що розвинулася внаслідок декомпенсації клапанних серцевих вад;
• атеросклеротичного кардіосклерозу;
• перевантаження серцевого м'яза при високому артеріальному тиску;
• постійної форми миготливої ​​тахісистолічної аритмії;
• тріпотіння передсердь;
• пароксизмальних надшлуночкових аритмій (миготливої ​​аритмії, тріпотіння передсердь, надшлуночкової тахікардії).

В інструкції із застосування Дигоксину, наданої виробником, зазначено, що дозу та спосіб введення лікар вибирає індивідуально залежно від виду та ступеня тяжкості захворювання, віку пацієнта. Добову дозу можна розділити на два або три прийоми, залежно від рекомендацій лікаря.

Внутрішньовенно вводять 750 мкг препарату на день. Добову дозу поділяють на три рази. Після стабілізації стану пацієнта проводять підтримуючу терапію таблетками або розчином для внутрішньовенного введення.

Загальний принцип лікування Дигоксином зводиться до того, що спочатку пацієнту призначають «насичуючу» дозу. Ефект розвивається не з першої таблетки, а з досягненням рівноважної концентрації дигоксину у крові. Зазвичай період насичення становить 5-7 днів (повільна дигіталізація), після чого пацієнту підбирають підтримуючу дозу для постійного прийому. У деяких випадках можлива швидка дигіталізація, коли високі дози препарату вводяться протягом 1-2 днів.

Дозування під час проведення швидкої дигіталізації – 1 мг на добу. Повільну дигіталізацію відразу починають із підтримуючої добової дози 500 мкг. Пацієнт приймає її один раз чи двічі на день.

При лікуванні надшлуночкових пароксизмальних аритмій 0,25-1 мг лікарського засобу вводять у вену струминно або в крапельниці.

Насичуюча доза для дітей підбирається індивідуально. Вона варіюється від 50 до 80 мкг на 1 кг маси тіла. Як підтримуючу дозу використовують від 10 до 25 мкг препарату на день.

Пацієнтам, які хворіють на хронічну серцеву недостатність, застосовують малі дози Дигоксину (не більш ніж 0,25 мг на день). Пацієнтам, вага яких перевищує 85 кг, на добу призначають 0,375 мг Дигоксину. Літнім людям призначають зменшенні дози препарату (від 0,0625 до 0,125 мг).

Лікарі з обережністю підходять до вибору оптимальної дози лікарського засобу хворим з порушеною видільною функцією нирок. Їм призначають половину або чверть дози препарату, призначеної для пацієнтів із нормальною функцією системи виділення.

Препарати не взаємодіють один з одним. Чи можна їх приймати разом конкретному пацієнту, вирішує лікар.

Дигоксин стабілізує роботу серця. Але у разі недотримання рекомендацій лікаря можуть розвинутись небажані реакції:

• шлуночкова тахікардія;
• атріовентрикулярна дисоціація;
• прискорений передсердно-шлуночковий ритм;
• поодинокі або множинні шлуночкові екстрасистоли.

На електрокардіограмі може реєструватись депресія сегмента ST, AV-блокада, передсердна тахікардія.