Іматініб

Іматиніб випускається у формі капсул по 100 мг.

Інструкція докладно описує, від чого допомагає Іматиніб. Основні показання до його застосування – це лікування злоякісних захворювань крові:

• хронічного мієлоїдного лейкозу (ХМЛ) з філадельфійською хромосомою в лейкоцитах (Ph+);
• гострого лімфобластного лейкозу (ГЛЛ) Ph+;
• хронічного еозинофільного лейкозу;
• мієлодиспластичних синдромів і мієлопроліферативних захворювань (МДС та МПЗ відповідно);
• гіпереозинофільного синдрому.

Для чого ще може застосовуватися Іматиніб: лікарі призначають його при шлунково-кишкових стромальних пухлинах, зокрема й для ад'ювантної терапії, та дерматофібросаркомах – тих, що не підлягають хірургічному видаленню, або метастатичних.

Зверніть увагу: ці ліки використовують лише в певних клінічних ситуаціях (наприклад, після неефективного лікування інтерфероном) або за конкретних форм хвороби (наприклад, пов'язаної з генними перебудовами). Докладніше показання до призначення Іматинібу описані в інструкції.

Капсули Іматиніб треба приймати перорально (всередину). За утрудненого ковтання інструкція рекомендує розчинити їхній вміст у 200 мл води або яблучного соку.

Рекомендовані дозування при деяких захворюваннях:

• хронічний мієлолейкоз – 400-600 мг/добу, залежно від фази хвороби. Дітям дози розраховують з урахуванням площі поверхні тіла – 340-570 мг/м3;
• гострий лімфолейкоз Ph+ – 600 мг на добу;
• МДС чи МПЗ – 400 мг на добу.

Зверніть увагу: дози 800 мг та вище слід ділити на 2 прийоми.

Докладніше рекомендовані дозування Іматинібу в різних клінічних ситуаціях описані в інструкції із застосування.

Інструкція визначає єдине протипоказання до призначення Іматинібу – індивідуальна гіперчутливість до компонентів ліків, зокрема допоміжних.

Оскільки іматиніб метаболізується в печінці, необхідно регулярно контролювати стан і функцію цього органу (наприклад, виконувати біохімічний аналіз крові). Також слід враховувати, що в пацієнтів з пухлинами травного тракту можуть бути метастази в печінку.

Зверніть увагу: на тлі лікування антинеопластичним засобом можливий розвиток печінкової недостатності та некрозу печінки.

У пацієнтів після видалення щитовидної залози, які одержували замісну гормональну терапію та іматиніб одночасно, були зареєстровані випадки виникнення гіпотиреозу.

Інструкція повідомляє, що у 2,5% пацієнтів з ХЛЛ у період застосування протипухлинного засобу відзначалися випадки вираженої затримки рідини з випотом у черевну та плевральні порожнини.

Пацієнти з патологіями серця та судин, нирок (а також порушенням роботи нирок у минулому) потребують особливого лікарського контролю. За появи ознак погіршення стану їм необхідно терміново провести комплексне обстеження й за показаннями відкоригувати терапію.

Докладніше особливості застосування Іматинібу в різних клінічних ситуаціях описані в інструкції.

Оскільки пацієнти, які отримують Іматиніб, нерідко перебувають у важкому стані, не завжди можна точно встановити, з чим пов'язане погіршення їхнього самопочуття. Інструкція описує такі можливі побічні ефекти ліків:

• зменшення кількості еритроцитів, тромбоцитів, лейкоцитів;
• зниження рівня калію, натрію, фосфору в крові; 
• підвищення – сечової кислоти, глюкози, кальцію;
• зневоднення;
• анорексія;
• безсоння;
• підвищення тиску;
• синдром Рейно;
• депресія та інші.

Докладніше небажані реакції, які можуть виникати при прийомі Іматинібу, описані в інструкції.

Капсули Іматиніб треба приймати під час їди, запиваючи великою кількістю рідини – це допоможе мінімізувати ризик пошкодження травного тракту.

Низка лікарських препаратів може підвищувати концентрацію протипухлинного засобу в крові та, відповідно, ризик його побічних ефектів:

• протигрибкові засоби – наприклад, кетоконазол;
• противірусні ліки – ритонавір, індинавір;
• антибіотики – кларитроміцин, еритроміцин.

Карбамазепін і фенітоїн, дексаметазон, фенобарбітал, навпаки, можуть знижувати концентрацію іматинібу та зменшувати його ефективність.

Зверніть увагу: одночасне застосування іматинібу з парацетамолом потребує обережності.

У пацієнтів, які приймають левотироксин після видалення щитовидної залози, може спостерігатися зниження його плазмової експозиції, якщо одночасно вони отримують іматиніб. Механізм цієї взаємодії нині невідомий, проте таким пацієнтам потрібне лікарське спостереження та регулярний контроль тиреотропного гормону.

Докладніше взаємодія антинеопластичних ліків з іншими препаратами описана в інструкції із застосування.

Інструкція описує такі можливі симптоми передозування Іматинібу:

• нудота й блювання, діарея;
• головний біль;
• зниження апетиту та болі в животі;
• спазми, біль у м'язах;
• стомлюваність;
• почервоніння шкіри, висип;
• набряклість;
• підвищення рівня білірубіну, трансаміназ і креатинфосфокінази;
• підвищення температури тіла та інші.

У дітей можуть відзначатися біль у животі, блювання, зменшення кількості лейкоцитів.

За передозування Іматинібу проводиться симптоматичне та підтримувальне лікування.

Капсули Іматиніб треба зберігати в недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 оС.

• Нормативно-директивні документи МОЗ України
• Державний реєстр лікарських засобів України
• Єдиний довідник ліків в Україні