Вазапростан

Діюча речовина, що визначає терапевтичний ефект препарату, – алпростадил. Це синтетичний аналог біологічно активної речовини, що виробляється в організмі людини, – простагландину Е1. Від його концентрації залежить стан периферичного кровотоку.

Допоміжні речовини:

• альфадекс – компонент, що покращує розчинність діючої речовини;
• лактоза – використовується як наповнювач.

Механізм дії препарату є комплексним і спрямований на покращення стану периферичного кровотоку. Основними "точками прикладання" можна вважати:

• гладком'язові волокна, що входять до складу судинної стінки – під впливом препарату відбувається їхнє розслаблення. За рахунок цього розширюються артеріоли, знижується тонус прекапілярних сфінктерів;
• тромбоцити – алпростадил знижує здатність тромбоцитів до склеювання (агрегації);
• еритроцити (червоні кров'яні клітини) – покращується їхня еластичність.

Також при терапевтичному використанні Вазапростану активізується вироблення плазміногену, який бере безпосередню участь у розчиненні ниток фібрину (тобто у руйнуванні кров'яних згустків, що вже сформувалися).

Єдине показання до застосування Вазапростану – лікування хронічних облітеруючих захворювань артерій III та IV стадії, коли неможлива реваскуляція (відновлення кровопостачання) або вона не призвела до значних результатів.

Для визначення стадій патологічного процесу використовують класифікацію Фонтейна, яка показує ступінь ішемічних ушкоджень кінцівок. При цьому ключовим симптомом III стадії є біль в ураженій кінцівці у стані спокою, а на IV стадії розвиваються ішемічні виразки чи гангрена.

Ускладнення, що виникає при цукровому діабеті – діабетична стопа – є поширеною та складною проблемою в ендокринології. Використання Вазапростану покращує реологічні властивості крові, а також частково впливає на вуглеводний та ліпідний обмін, що критично важливо для пацієнтів із ЦД. Тому Вазапростан може призначатися лікарем у рамках комплексного лікування цукрового діабету.

Препарат застосовують тільки для парентеральної терапії та найчастіше вводять внутрішньовенно, хоча в інструкції згадується і внутрішньоартеріальний шлях введення. Це залежить від стадії ураження судин кінцівок.

Важливо! Призначаючи Вазапростан, лікар повинен мати достатній досвід роботи в ангіології, знання в галузі безперервного контролю показників серцево-судинної системи. Лікувальний заклад, де проводиться лікування, повинен мати сучасні системи моніторингу життєзабезпечення.

Зазвичай для лікування хронічних облітеруючих захворювань ІІІ стадії використовують внутрішньовенний шлях введення та наступну схему лікування:

• вміст 2 ампул (40 мкг) препарату розводять у 50-250 мл фізіологічного розчину;
• вводять внутрішньовенно протягом 2 годин;
• маніпуляцію повторюють двічі на день.

Також лікар може використовувати альтернативну схему лікування із введенням розчиненого вмісту 3 ампул (60 мкг) внутрішньовенно протягом 3 годин, 1 раз на добу.

Для лікування захворювання на IV стадії рекомендовані внутрішньоартеріальні ін'єкції. Вміст ампули Вазапростану розводять у 50 мл ізотонічного розчину хлориду натрію та вводять половину отриманого об'єму протягом 1-2 годин внутрішньоартеріально. Маніпуляцію проводять 1 раз на добу.

За доброї переносимості терапії добову дозу алпростадилу збільшують до 20 мкг (1 ампула). Терапія Вазапростаном у пацієнтів з IV стадією захворювання може поліпшити прогноз при гангрені, що вже розвинулася.

Добову дозу Вазапростану медичний фахівець підбирає індивідуально з урахуванням анамнезу кожного пацієнта, а також стадії захворювання судин.

Важливо! Тривалість курсу лікування має не перевищувати 4 тижні.

В інструкції із застосування Вазапростану докладно описано список захворювань, за яких не можна використовувати цей лікарський засіб. Серед них:

• алергічні реакції на компоненти препарату;
• патологія серцево-судинної системи (запущена серцева недостатність, аритмії, патологія клапанів серця, ішемічна хвороба, перенесений за останні півроку інфаркт міокарда);
• захворювання дихальної системи (підозра на набряк легень, тяжкі обструктивні захворювання);
• ураження гепатобіліарної системи (печінкова недостатність, стани, що супроводжуються підвищенням трансаміназ та гамма-ГТ);
• ниркова недостатність;
• захворювання шлунково-кишкового тракту, які можуть бути причиною кровотеч;
• множинні травматичні ушкодження;
• артеріальна гіпертензія (підвищений тиск);
• інсульти в анамнезі (терміном до 6 місяців);
• вагітність і період годування груддю;
• дитячий вік.