Діувер - інструкція, склад, спосіб застосування

Препарат випускається у формі таблеток по 5 мг і 10 мг торасеміду.

Серед допоміжних речовин присутні лактоза і два види крохмалю – кукурудзяний і натрієвий (тип А).

Виробник – фармкомпанія Pliva (Хорватія).

У малих дозах фармакодинамічний профіль торасеміду за вираженістю і тривалістю діурезу наближається до тіазидних діуретиків, а в більш високих дозах він проявляє типову для петльових діуретиків дозозалежну та інтенсивну сечогінну дію.

Антигіпертензивний ефект Діувера («від тиску») пов'язаний не тільки з діурезом, але і зі зниженням периферичного судинного опору.

Препарат застосовується при таких станах:

• есенціальна (первинна) артеріальна гіпертензія;
• набряки та/або випоти, викликані застійною серцевою недостатністю.

Діувер дозволений до застосування тільки у дорослих пацієнтів (від 18 років).

Таблетки приймають внутрішньо вранці, не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю рідини. Біодоступність препарату не залежить від прийому їжі.

Тривалість терапії визначається перебігом захворювання та клінічною відповіддю.

Підбір дози залежить від мети лікування.

Есенціальна артеріальна гіпертензія:

• початкова доза – 2,5 мг 1 раз на добу (½ таблетки Діувер 5 мг);
• при необхідності дозу можна збільшити до 5 мг 1 раз на добу;
• застосування доз вище 5 мг/добу не призводить до додаткового зниження артеріального тиску;
• максимальний антигіпертензивний ефект розвивається приблизно через 12 тижнів безперервного лікування.

Набряки при серцевій недостатності:

• стандартна підтримуюча доза: 5 мг 1 раз на добу;
• при недостатньому ефекті дозу можна поступово збільшити до 20 мг 1 раз на добу.

Особливі категорії пацієнтів

Пацієнти літнього віку

• застосовувати з обережністю, оскільки даних для чіткої корекції дози недостатньо.

Пацієнти з порушенням функції печінки та/або нирок:

• інформація про корекцію дози обмежена;
• при захворюваннях печінки препарат застосовують з обережністю через можливе підвищення концентрації торасеміду в плазмі крові.

Сечогінний Діувер протипоказаний у віці до 18 років, а також при:

• підвищеній чутливості до торасеміду, сульфонілсечовини або будь-якого компонента препарату;
• грудному вигодовуванні (ГВ). Важливо! При вагітності препарат може призначатися, але з особливою обережністю;
• порушенні функції нирок, що супроводжується анурією;
• порушеннях сечовипускання (в т. ч. при доброякісній гіперплазії передміхурової залози);
• печінковій комі та прекомі;
• артеріальній гіпотензії;
• порушеннях ритму серця (синоатріальна блокада, AV-блокада II–III ступеня);
• гіпокаліємії, гіпонатріємії, гіповолемії (дефіцитах калію, натрію, рідини).

Важливо! Обмеження. Через брак клінічного досвіду торасемід (Діувер) не рекомендується застосовувати при:

• виражених порушеннях кислотно-лужної рівноваги;
• одночасному застосуванні літію, аміноглікозидів або цефалоспоринів;
• нефропатії, викликаній нефротоксичними засобами;
• патологічних змінах крові (наприклад, тромбоцитопенії або анемії без ниркової недостатності).

Перед початком терапії необхідно скоригувати:

• гіпокаліємію;
• гіпонатріємію;
• гіповолемію.

(Дефіцит калію, натрію, рідини).

Печінка і нирки. У пацієнтів із захворюваннями печінки, особливо при цирозі з асцитом, різкі зміни водно-електролітного балансу можуть призвести до розвитку печінкової коми. У цій групі пацієнтів лікування діуретиками слід проводити в умовах стаціонару.

Для профілактики гіпокаліємії та метаболічного алкалозу рекомендується поєднання торасеміду:

• з антагоністами альдостерону,
• або з калійзберігаючими діуретиками.

Контроль лабораторних показників. При тривалому лікуванні рекомендується регулярний моніторинг:

електролітів (особливо при одночасному застосуванні серцевих глікозидів, ГКС, мінералокортикоїдів, проносних засобів);

• глюкози крові;
• сечової кислоти;
• креатиніну;
• ліпідного профілю;
• показників периферичної крові (еритроцити, лейкоцити, тромбоцити).

Особливе спостереження потрібне пацієнтам:

• зі схильністю до гіперурикемії та подагри;
• з латентним або маніфестним цукровим діабетом.

Важливо! Обмеження. Через брак клінічного досвіду торасемід (Діувер) не рекомендується застосовувати при:

• виражених порушеннях кислотно-лужної рівноваги;
• одночасному застосуванні літію, аміноглікозидів або цефалоспоринів;
• нефропатії, викликаній нефротоксичними засобами;
• патологічних змінах крові (наприклад, тромбоцитопенії або анемії без ниркової недостатності).

Лактоза. Таблетки Діувер містять лактозу, тому препарат протипоказаний пацієнтам з:

• рідкісною спадковою непереносимістю галактози;
• дефіцитом лактази;
• синдромом мальабсорбції глюкози-галактози.

Побічні реакції на сечогінний Діувер (торасемід) можливі з боку багатьох систем організму:

• обмін речовин і електроліти: порушення водно-електролітного балансу; гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіповолемія; підвищення рівня сечової кислоти, глюкози і ліпідів; загострення метаболічного алкалозу.
• на тлі вираженого діурезу (особливо на початку лікування та у літніх пацієнтів) можливі: головний біль; запаморочення; артеріальна гіпотензія; слабкість, сонливість; сплутаність свідомості; судоми.
• серцево-судинна система: тромбоемболічні ускладнення; аритмії, тахікардія, екстрасистолія; стенокардія, інфаркт міокарда; непритомність;
• шлунково-кишковий тракт (ШКТ): зниження апетиту; біль у животі; нудота, блювання; діарея або запор; метеоризм; панкреатит;
• нирки та сечовидільна система: затримка сечі у пацієнтів з обструкцією сечових шляхів; прискорені позиви до сечовипускання; підвищення рівня креатиніну та сечовини;
• печінка: підвищення активності печінкових ферментів (у т. ч. ГГТ);
• кровотворна система: зниження кількості еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів;
• шкіра: шкірні алергічні реакції, свербіж, висип; фотосенсибілізація (підвищена чутливість шкіри до УФ-випромінювання);
• нервова система: головний біль, запаморочення; підвищена стомлюваність, слабкість; парестезії (відчуття «повзання мурашок»), сонливість, нервозність;
• дихальна система: носові кровотечі;
• інші реакції: астенія; сухість у роті, спрага; порушення зору; шум у вухах, зниження слуху.

Біодоступність препарату не залежить від прийому їжі.

Алкоголь вкрай не рекомендується вживати під час лікування діуретиками, оскільки він істотно посилює зневоднення.

Лікарські взаємодії:

• серцеві глікозиди: дефіцит калію/магнію підвищує чутливість міокарда;
• ГКС, мінералокортикоїди, проносні засоби: посилення втрати калію;
• гіпотензивні засоби (у т. ч. інгібітори АПФ): посилення гіпотензивного ефекту;
• інгібітори АПФ: можлива виражена гіпотензія на початку комбінованої терапії;
• адреналін, норадреналін: зниження судинозвужувального ефекту;
• протидіабетичні препарати: ослаблення дії;
• аміноглікозиди, етакринова кислота, цисплатин, цефалоспорини: посилення нефро- та ототоксичності;
• теофілін, курареподібні міорелаксанти: посилення дії;
• НПЗЗ (наприклад, індометацин): ослаблення діуретичного та гіпотензивного ефекту;
• пробенецид: зниження ефективності торасеміду;
• літій: підвищення сироваткових концентрацій і токсичності;
• саліцилати (у високих дозах): посилення токсичності;
• колестирамін: зниження всмоктування торасеміду.

Симптоми передозування торасеміду:

• надмірний діурез;
• зневоднення, гіповолемія;
• артеріальна гіпотензія;
• гіпонатріємія, гіпохлоремічний алкалоз;
• гемоконцентрація;
• сонливість, сплутаність свідомості;
• серцево-судинна недостатність, втрата свідомості;
• шлунково-кишкові розлади.

Специфічного антидоту немає. Необхідне зниження дози або відміна препарату, а також корекція водно-електролітного балансу; симптоматична терапія.

Препарат зберігають при температурі до 30 °C, у недоступному для дітей місці.

• Національна бібліотека медицини / NCBI, Торсемід
• PubMed / NCBI, Torasemide: a pharmacoeconomic review of its use in chronic heart failure
• PubMed / NCBI, Торасемід. Огляд його фармакологічних властивостей та терапевтичного потенціалу
• Mayo Clinic, Torsemide (oral route) Monograph