Цефоперазон - інструкція, склад, спосіб застосування

Цефоперазон належить до антибіотиків широкого спектра дії, тому він може призначатися за багатьох інфекційно-запальних захворювань, спричинених бактеріями.

Зазвичай препарат призначають за таких інфекцій:

• верхніх і нижніх дихальних шляхів (синусити, ангіна, бронхіт, пневмонія та інші);
• черевної порожнини (перитоніт, гострий холецистит, холангіт тощо);
• сечовивідних шляхів (пієлонефрит, цистит тощо);
• органів малого тазу (ендометрит, гонорея та інші);
• інфекційних захворювань кісток і суглобів;
• отитів;
• септицемії;
• менінгіту.

Кожен живий організм прагне вижити, і бактерії не є винятком. Штами, резистентні до пеніцилінів і цефоласпоринів, виділяють фермент, який називається бета-лактамаза. Його завдання – захистити бактерію від антибіотика, зруйнувавши його структуру.

Сульбактам, у свою чергу, руйнує бета-лактамази, забираючи у бактерій їхню «зброю захисту».

Тому патогени стають більш чутливими до дії препарату Цефоперазон + Сульбактам, ніж до одного Цефоперазону. Це дозволяє обійтись меншими дозами антибіотиків у лікуванні інфекцій.

До основних протипоказань належать:

• алергічна реакція на цефоперазон або будь-який інший препарат цефалоспоринового ряду;
• для комбінованого препарату (цефоперазон + сульбактам) – алергія на пеніциліни та сульбактам;
• тяжка ниркова недостатність.

Зазвичай препарат добре переноситься, проте іноді може викликати і побічні реакції. Серед найпоширеніших:

• нудота, блювання, діарея;
• алергічний висип;
• зниження рівня лейкоцитів, нейтрофілів, тромбоцитів, гемоглобіну у крові;
• порушення згортання крові;
• підвищення рівня АСТ, АЛТ, білірубіну у крові;
• місцеві реакції – біль у місці введення, флебіт при використанні катетера.

Так, препарат застосовується у дітей від народження.

Для дорослих стандартне дозування комбінованого препарату (Цефоперазон Комбі або Плюс) становить 2–4 г на добу (1–2 г у перерахунку на чистий цефоперазон). У тяжких випадках допустиме підвищення дози до 8 г препарату (4 г цефоперазону).

Добова доза сульбактаму натрію має не перевищувати 8 г.

Препарат вводять 2 рази на добу кожні 12 годин внутрішньом'язово або внутрішньовенно.

Для дітей добова доза – 40-80 мг препарату (20-40 мг цефоперазону) на кілограм ваги. У важких випадках вона може бути збільшена до 160 мг на кілограм ваги (80 мг цефоперазону на кг). Добову дозу ділять на 2-4 рівні застосування.

Для краплинного використання порошок можна розводити у 5% розчині глюкози, 0,9% розчині натрію хлориду, стерильній воді для ін'єкцій. Також можна розводити препарат 5% розчином глюкози у 0,225% розчині хлориду натрію та 5% розчином глюкози у 0,9% розчині хлориду натрію.

Важливо! Розчин Рінгера лактатний можна використовувати для внутрішньовенної інфузії, але не для первинного розведення препарату.

Для внутрішньом'язових ін'єкцій підходять вода для ін'єкцій та 2% розчин лідокаїну. Уколи цефоласпоринів досить болючі, тому Цефоперазон Сульбактам внутрішньом'язово частіше роблять на розчині лідокаїну.

Важливо! Лідокаїн і розчин Рінгера застосовують для розведення у два етапи, оскільки вони несумісні з цефоперазоном. Спочатку використовують воду для ін'єкцій або інший дозволений розчинник, а після досягнення певної концентрації (відповідно до таблиці в інструкції із застосування Цефоперазону) можна додавати розчин Рінгера або лідокаїн.

Перед початком лікування слід провести шкірну пробу на чутливість до Цефоперазону та лідокаїну (якщо він використовується).

Обидва препрарти належать до цефоласпоринів III покоління, але мають різні діючі речовини.

Вони мають подібні показання, протипоказання та побічні ефекти. Проте приймати рішення про вибір препарату у тому чи іншому випадку має виключно лікар.

Препарат можна застосовувати у вагітних лише за наявності чітких показань.

У грудне молоко цефоперазон і сульбактам проникають у невеликій кількості. Але все ж таки жінкам, які годують груддю, його призначають з обережністю.