Цибор - інструкція, склад, спосіб застосування

Препарат використовується для профілактики утворення тромбів у таких ситуаціях:

• після хірургічних та ортопедичних операцій;
• у пацієнтів з помірним чи високим ризиком утворення тромбів, яким не виконувалось оперативне втручання;
• пацієнтам з тромбозом глибоких вен нижніх кінцівок (для запобігання повторному утворенню тромбів);
• пацієнтам, яким проводиться гемодіаліз.

Препарат вводять під шкіру. Доза залежить від показань. Щоб ввести розчин, необхідно:

• вийняти з блістера стерильний шприц із лікарським засобом;
• обробити шкіру передньої бічної ділянки живота серветкою із розчином антисептика;
• великим та вказівним пальцем сформувати шкірну складку;
• ввести голку під шкіру в підшкірно-жирову складку строго перпендикулярно поверхні шкіри;
• натиснути на поршень шприца для введення розчину;
• різким рухом вийняти голку;
• придавити місце ін'єкції серветкою, просоченою спиртом.

Складку необхідно утримувати двома пальцями до повного введення розчину. Місце ін'єкції не можна розтирати.

Ін'єкції також можна виконувати під шкіру задньобокової зони попереку.

У разі необхідності тривалого введення лікарського засобу ін'єкції виконують почергово то праворуч, то ліворуч.

Рішення про доцільність та безпеку введення розчину Цибор вагітним приймає лікар.

Пацієнтки, яким за призначенням лікаря вводили Цибор під час вагітності, залишають здебільш позитивні відгуки щодо його ефективності.

Якщо ж препарат необхідно застосувати у лікуванні жінок, які годують груддю, на час проведення терапії малюкові слід організувати штучне вигодовування.

Часто в місці ін'єкції утворюється невеликий синець, але також можуть з'являтися досить великі гематоми. Вони розсмоктуються самостійно.

Якщо застосовувати препарат довго, може розвинутись остеопороз.

Рідко виникають кровотечі з ран, слизових оболонок, органів травної та сечовивідної системи.

У деяких пацієнтів при проведенні клінічних досліджень зареєстровані алергічні реакції у вигляді свербежу, кропив'янки.

Препарат не застосовують за наявності наступних протипоказань:

• підтвердженої тромбоцитопенії або підозри на тромбоцитопенію, що розвинулася при введенні гепарину;
• патології системи згортання крові;
• гострої кровотечі;
• тяжкого порушення функції підшлункової залози та печінки;
• перенесених травм або оперативних втручань на нервовій системі, органах слуху та зору;
• синдрому дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові та затяжного ендокардиту;
• пептичної виразки;
• геморагічного інсульту;
• новоутворень головного мозку;
• аневризми мозкових судин.

Лікарський засіб не вводять дітям та пацієнтам з підвищеною чутливістю до основної діючої речовини.

Препарат вводять з обережністю людям із захворюваннями, що ускладнилися нирковою або печінковою недостатністю, пацієнтам з неконтрольованою артеріальною гіпертензією, захворюваннями сітківки та райдужної оболонки, а також під час проведення люмбальної пункції або спинальної анестезії.

Основні діючі речовини обох препаратів – низькомолекулярні гепарини. Їхня ефективність ідентична, але остаточний вибір препарату завжди визначає лікар.