Гепарин - інструкція, склад, спосіб застосування

Механізм дії гепарину заснований на двох його властивостях:

• гальмувати активність тромбіну (фактор зсідання крові);
• активувати природний (ендогенний) антитромбін ІІІ – білок, що перешкоджає згортанню крові.

Гепарин має декілька фармакологічних властивостей:

• антикоагулянтну – "розрідження" крові, профілактика тромбоутворення;
• антиагрегантну – зменшує здатність тромбоцитів склеюватися;
• капілярозміцнюючу;
• гіполіпідемічну – незначно знижує рівень холестерину в крові.

Завдяки швидкій дії використовується у вигляді внутрішньовенних вливань в екстрених випадках для запобігання утворенню тромбів. Антикоагуляційні властивості гепарину виявляються практично миттєво після внутрішньовенного введення і тривають приблизно 2-3 години; при підшкірних ін'єкціях – через 40-60 хвилин.

При місцевому застосуванні (мазь, гель) гепарин має протинабрякову, антиексудативну, антикоагулянтну та протизапальну дію.

При прийомі внутрішньо речовина руйнується у шлунково-кишковому тракті, тому “гепарин питний” створити неможливо – існують форми лише для парентерального та місцевого використання.

Показання до застосування розчину Гепарину у флаконах та ампулах для ін'єкцій:

• з терапевтичною (лікувальною) метою – тромбоемболія, гострий коронарний синдром, тромбофлебіт, флебіт, тромбози магістральних артерій, вен, судин мозку та очей;
• для профілактики ускладнень тромбоемболічного характеру, запобігання утворенню тромбів під час операцій на серці та кровоносних судинах, у післяопераційний період, за тривалої нерухомості (іммобілізації);
• для зниження згортання крові в умовах штучного кровообігу, при нирковому діалізі та лабораторних аналізах.

Важливо! Для внутрішньом'язових ін'єкцій використовувати розчин гепарину категорично заборонено. Вводити його можна лише підшкірно чи внутрішньовенно.

Як розводити Гепарин: для цього використовують виключно фізрозчин (0,9% розчин натрію хлориду).

Важливо! Ніколи не можна змішувати Гепарин з іншими лікарськими засобами в одному шприці або крапельниці через можливу хімічну реакцію з утворенням твердого осаду (преципітація).

Внутрішньовенно розчин Гепарину вводять струминно або уривчасто. Перш ніж призначити Гепарин, проводять визначення деяких показників крові: швидкість згортання, кількість тромбоцитів та ін.

Вибирати відповідне дозування ліків та встановлювати схему його застосування має право лише кваліфікований фахівець.

Дозування Гепарину є індивідуальним та визначається виходячи зі стану пацієнта, мети терапії або профілактики, показників крові. Для дітей розрахунок дози Гепарину для внутрішньовенного введення такий: початкова доза – 20 МО/кг ваги, підтримуюча – 100 МО/кг.

Для профілактики під час операцій на серці Гепарин вводять підшкірно.

Ознаки передозування Гепарину – кровотечі.

При незначних кровотечах знижують дозу препарату або тимчасово не використовують його. При кровотечах, що становлять загрозу життю, терміново скасовують введення препарату та вводять повільно внутрішньовенно антидот гепарину.

Як антидот Гепарину сьогодні широко використовується розчин протаміну сульфату 1% – на 85 МО гепарину вводять 1 мг протаміну.

Сульфат протаміну допомагає запобігти наслідкам передозування. Завдяки наявності цього засобу антикоагулянтна терапія стає безпечнішою.

Догляд за катетером передбачає його регулярне промивання. Завдяки антикоагулянтним властивостям гепарину його використовують для попередження оклюзії (закупорки) каналів катетера.

Розчин готують у співвідношенні 0,02 мл гепарину на 1 мл фізрозчину.

Промивання проводять вранці та ввечері, а також після кожного використання катетера для введення лікарських засобів.

При зовнішньому використанні у складі мазі, гелю, крему гепарин чинить антикоагулянтну та антиексудативну дію, знімає набряки та запалення. Показання для застосування препаратів гепарину для місцевого застосування:

• варикозне розширення вен та його ускладнення – тромбофлебіти, флеботромбози та ін.;
• післяопераційні варикозні флебіти;
• ускладнення після хірургічного видалення вен нижніх кінцівок;
• травми, забиття, набряки, гематоми (синці), інфільтрати;
• розтягнення м'язів та сухожиль;
• флебіт (запалення венозних стінок) після ін'єкцій.

Гепарин при геморої може призначатися в терапії тромбозу гемороїдальних вузлів.

Активні речовини мазі – гепарин та місцевий анестетик – бензокаїн (анестезин), а гель – монопрепарат гепарину.

Друга відмінність – основа лікарського засобу: у гелю легша консистенція, він швидше вбирається. Мазь з гепарином містить у складі парафін і рослинні олії, що робить препарат «важчим» – вбирається він повільніше, але й діє довше, ніж гель.

Лікар може призначити комплексні препарати гепарину з димексидом для компресів. Також випускаються мазі та гелі гепарину з бадягою, кортикостероїдами, диклофенаком, декспантенолом, алантоїном, рослинними екстрактами.

Видавлену з тюбика смужку довжиною 3-10 см (доза гепарину залежить від розміру потрібної ділянки шкіри) наносять на шкіру, злегка втираючи, крім випадків флебіту – гострого або хронічного запального захворювання вен.

Важливо! При порушеннях згортання крові не наносять гель / мазь з гепарином на великі ділянки шкіри. За геморагічних станів (кровоточивості) рекомендується бути обережним під час використання препаратів гепарину.

Протипоказання до зовнішнього застосування:

• гіперчутливість до препарату;
• трофічні виразки нижніх кінцівок, що кровоточать;
• тромбоцитопенія (зменшення кількості тромбоцитів та пов'язана з нею кровоточивість);
• рани;
• пурпура;
• схильність до кровотеч.

Через слабке всмоктування гепарину у вигляді мазі або гелю передозування препаратами неможливе.

Засіб може використовуватися для якнайшвидшого розсмоктування синців або застійних плям після акне. Проте слід бути обережними: не наносити на слизові оболонки, на шкіру в області очей, уникати попадання гелю в очі.

Мазь або гель наносять на місце гематоми та/або забиття 1-3 рази на день, злегка втираючи. Слід уникати нанесення на відкриті рани та інфіковані гнійні ділянки шкіри.

При зовнішніх гемороїдальних вузлах використовують марлеву серветку для нанесення гелю або мазі, при внутрішніх – вводять у пряму кишку на тампоні.

Лікар може порекомендувати свічки з гепарином від геморою. Це можуть бути як готові супозиторії, так і виготовлені в аптеці екстемпорально.

Під час нанесення гелю або мазі можуть виникати шкірні реакції (свербіж, висипання, почервоніння, крововилив, іноді – пухирці та пустули), які швидко зникають.

Список можливих побічних дій Гепарину в уколах (ін'єкції) є набагато ширшим, з повним переліком можна ознайомитися в інструкції із застосування. Деякі з них: дерматологічні порушення, оборотна тромбоцитопенія, алергічні реакції.

Не можна. Комбінація етанолу, що міститься в алкогольних напоях, і гепарину може призвести до патологічного розрідження крові та внутрішніх кровотеч.

Не рекомендується місцеве застосування під час вагітності та грудного вигодовування. 

У вигляді ін'єкцій гепарин не проникає крізь плаценту та не протипоказаний. Однак приймати рішення про призначення препарату може лише лікар.

Жінкам, які годують груддю, найчастіше призначають низькомолекулярний гепарин, при використанні якого немає необхідності брати кров для проведення аналізів.