Диротон 10 мг

Ліки показано пацієнтам, які страждають:

• первинною (есенціальною) гіпертензією – постійно підвищеним тиском без очевидних причин;
• серцевою недостатністю;
• гострим інфарктом міокарда (короткочасне лікування);
• нефропатією (порушенням роботи нирок) на початкових стадіях – у пацієнтів, які мають цукровий діабет другого типу і підвищений тиск.

Також може призначатися пацієнтам при гострому інфаркті міокарда – у таких випадках лікування починається у першу добу з моменту інфаркту і триває до 6 тижнів.

Пігулка приймається щодня, в один і той же час доби. Ефективність ліків ніяк не пов'язана з прийомом їжі.

При первинній гіпертензії лікування починають з 10 мг на добу, поступово збільшуючи дозу до підтримуючої (20 мг на добу). Якщо і цієї концентрації недостатньо для задовільного ефекту, поступове збільшення дози продовжують, доводячи її до ефективної (але не більш ніж 80 мг на добу).

При серцевій недостатності лікування починають з 2,5 мг на добу, плавно доводячи дозу до 5–20 мг 1 раз на день. За період у 2 тижні бажано підвищувати добову дозу не більш ніж на 10 мг. Максимальною дозою для пацієнтів з серцевою недостатністю є 35 мг на добу.

Пацієнтам з діабетичною нефропатією рекомендують починати лікування з 10 мг на добу, при необхідності доводячи добову дозу до 20 мг.

При гострому інфаркті міокарда у першу добу доза становить 5 мг, у другу добу також призначають 5 мг, через два дні добову дозу доводять до підтримуючої – 10 мг на добу. Тривалість лікування – приблизно півтора місяці.

Інструкція не містить заборони прийому алкогольних напоїв на тлі лікування Диротоном. Однак це питання потребує консультації з лікарем, оскільки протипоказанням до вживання етанолу часто може бути сама хвороба пацієнта.

Усі препарати з групи інгібіторів АПФ, до яких належить і Диротон, – це лікарські засоби, які призначаються виключно за рекомендацією лікаря. Не можна використовувати Диротон за рекомендацією знайомих або родичів – таке лікування може завдати шкоди здоров'ю.

Як і в усіх інгібіторів АПФ, у препарату є ряд побічних ефектів й особливостей використання, через які лікування окремих груп пацієнтів (наприклад, з порушеннями роботи нирок) вимагає особливої ​​обережності. У пацієнта може відзначатися прискорене серцебиття, сплутаність свідомості, гіпоглікемія, блювання і діарея, бронхоспазм, гепатит тощо. Кашель є досить частим побічним ефектом, який вимагає заміни на лікарські засоби з іншої групи гіпотензивних препаратів.