Макроцеф - інструкція, склад, спосіб застосування

Антибактеріальний ефект препарату забезпечується цефоперазоном. Ця хімічна сполука впливає на чутливі до неї мікроорганізми, пригнічуючи синтез клітинної мембрани бактерій та перешкоджаючи їхньому розмноженню.

Сульбактам, що також входить до складу ліків, не має вираженої антибактеріальної активності. Його роль полягає у захисті цефоперазону від ферментів (бета-лактамаз), що виділяють деякі патогенні мікроорганізми. Крім того, сульбактам потенціює (підсилює) дію антибіотика, за рахунок чого для пригнічення бактеріальної флори потрібні менші концентрації цефоперазону.

Лікарський засіб використовують для боротьби з інфекціями, спричиненими чутливими до цефоперазону штамами мікроорганізмів. Макроцеф застосовують за бактеріальних захворювань:

• дихальних шляхів (верхніх і нижніх відділів);
• жовчного міхура та жовчовивідних шляхів (холецистит, холангіт);
• черевної порожнини (перитоніт);
• сечовивідних шляхів (верхніх і нижніх відділів);
• головного мозку (менінгіт);
• шкірних покривів (дерматити);
• м'яких тканин;
• кістково-м'язового апарату;
• органів малого тазу;
• статевих органів;
• при сепсисі.

Основне протипоказання до застосування Макроцефу – підвищена чутливість до цефоперазону, сульбактаму або допоміжних компонентів, що входять до складу лікарського засобу.

Макроцеф у флаконі міститься у вигляді порошку. Щоб використати його, необхідно приготувати розчин. Процес приготування розчину є двоетапним:

1. Вміст флакона відновлюють. Для цього порошок розводять 3,4 мл (якщо флакон містить 500 мг цефоперазону та 500 мг сульбактаму) або 6,7 мл (якщо флакон містить 1000 мг цефоперазону та 1000 мг сульбактаму) води для ін'єкцій, розчину декстрози або ізотонічного розчину.
2. Додають необхідну кількість розчинника (залежно від способу введення).

Для внутрішньовенних ін'єкцій вміст флакона розводять:

• 5% водним розчином декстрози;
• 0,9% розчином натрію хлориду;
• водою для ін'єкцій;
• лактатним розчином Рінгера.

Для внутрішньом'язових ін'єкцій розчин Макроцефу готують за допомогою:

• води для ін'єкцій;
• 5% розчину глюкози;
• 0,9% розчину натрію хлориду;
• лактатного розчину Рінгера;
• 2% розчину лідокаїну гідрохлориду.

Рекомендована доза цефоперазону для дорослих становить 1-2 г на добу. Препарат вводять внутрішньом'язово або внутрішньовенно кожні 12 годин.

За тяжких інфекцій добове дозування цефоперазону може бути збільшено до 4 г. Лікарський засіб розділяють рівномірно на два прийоми та вводять внутрішньовенно.

Рекомендовані дози Макроцефу у педіатричній практиці (для дітей):

• звичайна доза – від 20 мг/кг до 40 мг/кг цефоперазону, рівномірно розділені на 2-4 введення;
• тяжкі інфекції – 80 мг цефоперазону на кілограм маси тіла, поділені на 2-4 дози;
• у новонароджених – максимальне добове дозування має не перевищувати 80 мг цефоперазону на кг маси тіла, препарат вводять кожні 12 годин.

Зазвичай лікарський засіб переноситься добре. Побічні реакції, що зустрічаються, мають легкий або середній ступінь тяжкості. Найбільш поширеними є:

• зниження кількості нейтрофілів, лейкоцитів, тромбоцитів; 
• зменшення концентрації гемоглобіну;
• підвищення рівня печінкових ферментів та білірубіну в крові;
• розлади роботи травного тракту (діарея, нудота, блювання).

Немає точних даних про вплив Макроцефу на плід. Відомо, що цефоперазон та сульбактам проникають через плацентарний бар'єр, але контрольованих досліджень безпеки лікарського засобу за участю вагітних не проводилося.

Важливо! Макроцеф у період вагітності можна використовувати лише за наявності чітких показань до застосування та виключно за призначенням лікаря.