Маніт

Важливо! Препарат можна використовувати тільки в умовах стаціонару.

Маніт має виражену сечогінну дію, підвищує осмотичний тиск плазми та об'єм циркулюючої крові, збільшує кількість сечі.

Маніт значно підвищує виведення натрію, але помітно не впливає на виведення калію.

Важливо! Препарат не впливає на клубочкову фільтрацію, тому є неефективним за її порушення.

Показання для застосування Маніту:

• у неврології призначається при набряку мозку, у складі терапії судомних станів епілептичного статусу, за підвищеного внутрішньочерепного тиску;
• асцит (скупчення рідини в черевній порожнині);
• ниркова та печінкова недостатність за умови збереження фільтраційної здатності нирок;
• гострий напад глаукоми (підвищеного внутрішньоочного тиску);
• оперативні втручання із застосуванням штучного кровообігу;
• гострі отруєння та інтоксикації організму (барбітурати, переливання несумісної крові).

В інструкції із застосування Маніту вказано перелік обмежень до його використання:

• гіперчутливість до компонентів препарату;
• важка форма зневоднення;
• важка форма серцевої недостатності;
• гостра ниркова недостатність із відсутністю сечовипускання понад 12 годин;
• кома;
• субарахноїдальна кровотеча та геморагічний інсульт;
• ушкодження гематоенцефалічного бар'єру;
• зниження рівня калію, натрію та хлору в крові.

Під час застосування Маніту можливе виникнення побічних реакцій. Ось найпоширеніші з них:

• зневоднення організму та порушення водно-сольового балансу – Маніт має осмотичну діуретичну дію, що може призвести до значної втрати рідини та порушення балансу електролітів;
• Маніт може спровокувати зниження рівня калію та інших електролітів у крові, що може викликати різні симптоми порушення серцевого ритму та зміни кров'яного тиску, включаючи як його підвищення, так і зниження;
• підвищена сухість шкіри, свербіж та висипання – такі реакції пов'язані зі втратою вологи зі шкіри;
• судоми, галюцинації та головні болі;
• диспепсія, сухість у роті та спрага – Маніт може викликати неприємні відчуття у шлунково-кишковому тракті та порушення травлення;
• м'язова слабкість;
• флебіт;
• набряк обличчя.

Вибір між Манітом і Фуросемідом залежить від конкретної ситуації та діагнозу. Обидва препарати мають різні діючі речовини, механізми дії та застосовуються для різних цілей:

• Маніт – осмотичний діуретик, який використовується для зниження внутрішньочерепного тиску, усунення набряку мозку та за інших станів, що вимагають посилення виведення рідини з організму;
• Фуросемід – петлевий діуретик, що блокує реабсорбцію натрію хлориду у нирках. Він використовується для лікування набряків, пов'язаних із серцевою та нирковою недостатністю, цирозом печінки та іншими станами, що супроводжуються затримкою рідини в організмі.

Важливо! Рішення про призначення Маніту або Фуросеміду приймає лікар на основі клінічної картини, результатів обстеження та конкретних потреб пацієнта. Самолікування будь-якими діуретиками (сечогінними засобами) суворо заборонено.

Маніт і Манітол – це торгові назви однієї і тієї ж діючої речовини, маніту (хімічна формула – C6H14O6). Ліки Маніт виробляються в Україні, а Манітол – в Індії. Обидва препарати випускаються у вигляді розчину для інфузій, мають однакове дозування, механізм дії та показання.