Авелокс - інструкція, склад, спосіб застосування

Авелокс є антибіотиком з групи фторхінолонів і застосовується для лікування бактеріальних інфекцій.

Показання до призначення препарату - інфекції, які викликані чутливими до антибіотика бактеріями. Авелокс активний відносно стрептококів, стафілококів, пневмококів, ентерококів, хламідій, мікоплазм і деяких інших мікроорганізмів.

У більшості випадків препарат призначається для лікування бактеріальних інфекцій верхніх і нижніх дихальних шляхів (синусит, бронхіт, пневмонія), а також при інфекціях сечовивідних шляхів (цистит, пієлонефрит).

Також призначається при інфекціях шкіри та м'яких тканин, запальних захворюваннях органів малого таза, ускладнених внутрішньочеревних інфекціях, включаючи абсцедування.

Так, одне з основних показань до застосування Авелоксу - запалення легенів. До препарату чутливі пневмококи й інші бактерії, які є збудниками пневмонії.

Так, хламідії є чутливими до Авелоксу, тому препарат можна призначати при хламідіозі.

Так, інфекції сечовивідних шляхів (у тому числі цистит - запалення сечового міхура) є показаннями до застосування препарату.

Так, препарат може призначатися при бронхіті та інших інфекційних захворюваннях верхніх дихальних шляхів. Однак при бронхіті Авелокс не є препаратом вибору (тобто препаратом, який призначають першим). Його призначають у тому разі, якщо інші антибіотики (бета-лактами та макроліди) не ефективні або на них є алергія.

Спосіб застосування Авелоксу залежить, перш за все, від форми випуску - таблетки або розчин для ін'єкцій. Дозування, кратність застосування препарату і тривалість лікування визначає лікар. Це залежить від конкретного захворювання, для лікування якого призначається антибіотик.

Препарат призначений для внутрішнього застосування. Таблетки приймають внутрішньо цілими, запиваючи достатньою кількістю води. Прийом їжі не впливає на всмоктуваність препарату, тому пити таблетки можна в будь-який час - як до, так і після їди.

У більшості випадків Авелокс призначається в дозуванні 1 таблетка (400 мг діючої речовини) 1 раз на добу. При необхідності дозування може бути збільшене, але тільки за призначенням лікаря.

Тривалість лікування визначається в індивідуальному порядку і залежить, перш за все, від показань до застосування. При інфекційних захворюваннях верхніх дихальних шляхів (запалення бронхів, придаткових пазух). Авелокс призначається курсом в 5-7 днів. Для лікування пневмонії (запалення легенів) препарат застосовується протягом 10 днів, для лікування інфекцій сечовивідних шляхів - протягом 14 днів.

Препарат призначений для внутрішньовенного введення. Середнє дозування становить 1 флакон (250 мл, 400 мг діючої речовини) 1 раз на добу.

Авелокс вводиться внутрішньовенно повільно (крапельно).

Тривалість курсу лікування становить 7-14 днів, у залежності від захворювання. Рекомендується переходити на пероральну форму застосування (таблетки) після стабілізації стану.

Специфічним для Авелоксу (як і для інших антибіотиків з групи фторхінолонів) є ураження сухожиль.

Крім того, прийом препарату може призводити до ураження серця і викликати аритмію (порушення серцевого ритму).

При прийомі таблеток можуть розвиватися диспепсичні явища - нудота, неприємні відчуття в животі, послаблення стулу, блювання, зміна печінкових тестів крові.

При ін'єкційному введенні можливий розвиток місцевих реакцій - гематоми, запалення вен, нагноєння.

В інструкції із застосування препарату немає строгих вказівок, щодо його сумісності з алкоголем. Однак на період прийому антибіотиків рекомендується утриматися від вживання алкогольних напоїв. Це може призвести до посилення ймовірності розвитку побічних ефектів і зниження ефективності лікування.

Мофлаксія, Мофлакса й Авелокс є антибактеріальними засобами з групи фторхінолонів. До їхнього складу входить однакова діюча речовина - моксифлоксацин. Авелокс і Мофлакса випускаються у формі таблеток і розчину для ін'єкцій, Мофлаксія - лише у формі таблеток.

Не можна сказати, що якийсь з цих антибіотиків краще або гірше, вони мають однаковий механізм дії і показання до застосування. Однак остаточний вибір препарату для лікування, а також його форми випуску і дозування повинен здійснювати лікар після попереднього обстеження.