Альбунорм

Альбумін – це білок, який природно присутній у плазмі крові і виконує ряд важливих біологічних функцій, включаючи підтримку онкотичного тиску плазми (ОД) та транспортування різних сполук, а також служить резервом амінокислот.

Альбумін виконує функцію зв'язування і транспортування різних молекул, включаючи гормони, жирні кислоти, білірубін та лікарські препарати.

Сироватковий альбумін визначає ОД плазми на 75%, оскільки становить більшу частину білків, що знаходяться у плазмі.

Онкотичний тиск (ОД) – це здатність крові утримувати рідку частину і регулювати її розподіл між кровоносним руслом та оточуючими тканинами. Тиск створюється колоїдними (білковими) сполуками у плазмі крові, переважно білком альбуміном.

ОД відіграє важливу роль у підтримці обсягу циркулюючої крові (ОЦК). Білок притягує рідину назад у кровоносні судини з навколишніх тканин та утримує її. Це запобігає небажаному виходу плазми з судин і допомагає підтримувати стабільний тиск та об'єм крові у судинах.

За нормальних умов вміст альбуміну в організмі становить 4-5 г/кг маси тіла, з яких 40-45% знаходиться всередині судин, а 55-60% поза ними. Зниження його рівня, і відповідно ОД, виникає внаслідок різних станів, таких як:

• масивні крововтрати;
• великі опіки;
• підвищена проникність капілярів;
• тяжкі захворювання нирок (нефропатії із втратою білка) та печінки (цироз);
• септичний шок та ін.

У період нестачі харчування (голодування) альбумін плазми швидко витрачається, що може призвести до зниження колоїдно-осмотичного тиску й виникнення "голодних" набряків.

Альбумін, що використовується для виробництва Альбунорму, одержують з донорської людської крові. Отриманий білок є природним компонентом плазми, який виконує функцію фізіологічного альбуміну.

Альбунорм застосовується для відновлення і стабілізації об'єму циркулюючої крові (ОЦК) за його дефіциту.

Важливо! Вибір препарату ґрунтується на доцільності застосування розчину людського альбуміну; здебільшого призначаються синтетичні колоїди.

Застосування Альбунорму здійснюватиметься суворо відповідно до призначення лікаря у стаціонарі. Дозування підбирається залежно від тяжкості стану та інших показників. Загальні рекомендації щодо застосування Альбунорму:

• препарат вводиться лише внутрішньовенно, може бути розчинений в ізотонічному розчині – 5% глюкоза або 0,9% хлорид натрію (фізрозчин);
• дозування залежить від статури пацієнта і тяжкості стану. Для визначення необхідної дози вимірюється показник ОЦК;
• під час інфузії Альбунорму необхідно контролювати стан гемодинаміки (частота пульсу, тиск у легеневій артерії, артеріальний і центральний венозний тиск, електроліти, гематокрит, гемоглобін та показники діурезу), щоб виключити виникнення ускладнень.

Так, під час лікування Альбунормом можуть виникати побічні ефекти. Більшість побічних реакцій зазвичай швидко зникають після уповільнення швидкості або припинення інфузії.

Можливі побічні явища включають:

• кропив'янку;
• лихоманку;
• почервоніння обличчя;
• нудоту;
• головний біль;
• зміни серцевого ритму – почастішання пульсу (тахікардія) чи його уповільнення (брадикардія);
• зміни артеріального тиску – його зниження (гіпотензія) чи підвищення (гіпертензія);
• задишку та ін.

Важливо! Побічні ефекти під час лікування Альбунормом не обов'язково виявляються у кожного пацієнта – їхня частота і тяжкість є індивідуальними.