Адрибластин быстрорастворимый лиофил. пор. д/инф. 50 мг фл. инструкция и цены

?
  • Адрибластин быстрорастворимый лиофил. пор. д/инф. 50 мг фл. инструкция и цены

Цена

  • 1 321.32 грн. низкая стоимость гарантирована
- +

Цены в аптеках Киева: 1321.32 - 1759.01 грн.

Средняя цена в Киеве: 1540.17 грн.

Вы экономите: 218.85 грн.

Код товара: 2328

Еще в разделе Адрибластин

Описание

Лекарственное средство: АДРИБЛАСТИН БЫСТРОРАСТВОРИМЫЙ (ADRIBLASTINA RAPID DISSOLUTION)
Форма выпуска: лиофил. пор. д/инф.
Группа: цитотоксические антибиотики и родственные препараты
Подгруппа: антрациклины и родственные соединения
Состав: Доксорубицина гидрохлорид - 50 м (Doxorubicini hydrochloridum)

Инструкция

склад: 1 флакон містить 10 мг або 50 мг доксорубіцину гідрохлориду;

допоміжні речовини: лактоза, метилпарагідроксибензоат.

Форма випуску. Порошок ліофілізований для приготування розчину для інфузій .

Фармакотерапевтична група. Протипухлинний препарат з групи антрациклінових антибіотиків. Код ATC L01D B01.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Доксорубіцин є цитотоксичним антрацикліновим антибіотиком, виділеним із культури Streptomyces peucetius var. caesius.

Цитотоксичний ефект доксорубіцину на пухлинні клітини і його токсичний вплив на різні органи може бути пов’язаний з його включенням в нуклеотидну основу і впливом на активність клітинних мембран до зв’язування ліпідів. Включення в нуклеотидну основу пригнічує реплікацію нуклеїнових кислот і дію ДНК- і РНК-полімерази. Взаємодія доксорубіцину з топоізомеразою ІІ у формуванні ДНК–cleavable  комплексу вважається важливим механізмом цитотоксичного впливу на пухлинні клітини.

У дослідженнях доксорубіцин виявився ефективним в комплексній ад’ювантній терапії ранніх стадій раку молочної залози з і без ураження аксилярних лімфатичних вузлів.

Фармакокінетика. Розподіл. Після внутрішньовенного введення час напіврозподілу доксорубіцину становить приблизно 5 хв., може свідчити про швидкий розподіл препарату в тканинах. Виведення препарату із тканин відбувається повільно, про що свідчить кінцевий час напівжиття 20-48 год. Об’єм розподілу при досягненні стабільного рівня концентрації становить 809-1214 /м2, що свідчить про екстенсивне захоплення препарату тканинами. Зв’язування доксорубіцину і його основного метаболіту доксорубіцинолу з білками плазми становить 74-76% і не залежить від концентрації препарату в плазмі, доки вона не перевищує 1,1 мкг/мл.

Було досліджено, що доксорубіцин виділяється з грудним молоком з досягненням через 24 години пікової концентрації майже в 4,4 разу вищої, ніж в плазмі. Доксорубіцин визначався в грудному молоці через 72 години після 15-хвилинної внутрішньовенної інфузії препарату в дозі 70 мг/м2 разом з 26-годинною інфузією цисплатини в дозі 100 м/м2. Пікова концентрація 0,11 мкг/мл доксорубіцинолу в грудному молоці була досягнута через 24 години, в цей самий час площа під кривою співвідношення концентрація/час (AUC) становила 9,0 мкг·год./мл, тоді як AUC доксорубіцину становила 5,4 мкг·год./мл.

Доксорубіцин не проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр.

Метаболізм. Ензиматична редукція в 7 позиції і розщеплення цукру даунозаміну спричиняють утворення агліконів, що супроводжується утворенням вільних радикалів, локальна поява яких може пояснювати кардіотоксичний ефект препарату. Розподіл доксорубіцинолу у пацієнтів відбувається з обмеженою швидкістю, з кінцевим періодом напівжиття доксорубіцинолу, подібним до доксорубіцину. Відносна експозиція доксорубіцинолу, тобто співвідношення AUC доксорубіцинолу і AUC доксорубіцину становить 0,4-0,6 AUC доксорубіцину.

Виділення. Плазмовий кліренс препарату становить 324-809 мл/хв./м2 і в основному відбувається шляхом метаболізму і біліарної екскреції. Приблизно 40% препарату виділяється з жовчю протягом 5 днів, за цей час з сечею виділяється лише 5-12% доксорубіцину і його метаболітів. Протягом 7 днів менше 3% дози виділяється у вигляді доксорубіцинолу.

У жінок з ожирінням (вага тіла більше 130% ідеальної) системний кліренс доксорубіцину значно менший. При порівнянні з нормальними пацієнтами (вага тіла менше 115% ідеальної) значне зменшення кліренсу у гладких пацієнтів відбувалося без змін об’єму розподілу.

Діти. Після введення 10-75 мг/м2 доксорубіцину дітям і підліткам віком від 2 місяців до 20 років середній кліренс препарату становив 1443 ± 114 мл/хв./м2. В інших дослідженнях було встановлено, що у дітей віком від 2 років середній кліренс препарату був більший, ніж у дорослих (1540 мл/хв./м2). Однак середній кліренс препарату у дітей віком до 2 років був меншим (813 мл/хв./м2), ніж у старших дітей, і його значення наближалися до показників дорослих.

Літні хворі. Результати досліджень фармакокінетики у літніх (старше 65 років) вказують на відсутність необхідності корекції дози.

Стать. Порівняльні дослідження у чоловіків і жінок, які раніше не отримували доксорубіцин, виявили значно вищий кліренс препарату у чоловіків, ніж у жінок (1088 мл/хв./м2 проти 433 мл/хв./м2). Однак кінцевий період напівжиття доксорубіцину у чоловіків був довший,  ніж у жінок (54 години проти 35).

Раса. Особливості фармакокінетики у представників різних рас не вивчалися.

Порушення функції печінки. Кліренс доксорубіцину і доксорубіцинолу зменшується у пацієнтів з порушенням функції печінки.

Порушення функції нирок. Вплив функції нирок на фармакокінетику доксорубіцину детально не досліджували.

Показання для застосування. Лікування гострого лімфобластного лейкозу, гострого мієлобластного лейкозу, хронічних лейкозів, лімфогранулематозу (хвороби Ходжкіна) і неходжкінських лімфом, множинної мієломи, остеосаркоми, саркоми Юїнга, саркоми м’яких тканин, нейробластоми, рабдоміосаркоми, пухлини Вільмса, раку молочної залози (в тому числі як компонент ад’ювантної терапії у жінок із збільшенням аксилярних лімфатичних вузлів після резекції первинного раку молочної залози), раку ендометрія, яєчників, передміхурової залози, легень, шлунка, голови і шиї, щитоподібної залози, несеміноматозного раку яєчок, перехідного раку сечового міхура, первинного гепатоцелюлярного раку.

Спосіб застосування та дози. Адрибластин слід вводити виключно внутрішньовенно. Внутрішньоміхуровий і внутрішньоартеріальний шляхи введення застосовуються лише за показаннями. Внутрішньоміхуровий шлях введення доцільний в лікуванні поверхневого раку сечового міхура і для профілактики рецидиву пухлини після трансуретральної резекції. Внутрішньоартеріальний шлях ведення також використовують для інтенсивного місцевого впливу з метою зменшення загальної інтоксикації.

Внутрішньовенне застосування. Загальна доза Адрибластину на курс лікування може різнитися відповідно до його застосування у специфічному лікувальному режимі (наприклад, як монотерапія або поєднуючи з іншими цитотоксичними засобами) і відповідно до показань. Адрибластин вводять шляхом внутрішньовенної інфузії з вільним потоком рідини (на 0,9% розчині натрію хлориду або 5% розчині глюкози) протягом не раніше 3 хв. і не довше 10 хв., щоб мінімізувати ризик тромбозу або перивенозної екстравазації. Введення шляхом ін’єкції з нагнітанням не рекомендовано в зв’язку з ризиком екстравазації, яка може спостерігатися навіть за наявності адекватного зворотного току крові при аспірації через голку.

Стандартна стартова доза. При використанні як монотерапії для дорослих рекомендується використовувати курсову дозу 60 – 90 мг/м2 поверхні тіла. Загальна стандартна стартова курсова доза може бути введена у вигляді разової дози або розподілятися на три щоденних введення, або вводиться за два рази в 1-й і 8-й день. За умови нормального відновлення стану організму після токсичного впливу препарату (особливо після депресії кісткового мозку і стоматиту) кожний наступний курс лікування може бути повторений кожні 3-4 тижні.

Ефективно також призначати Адрибластин тижневим курсом в 10-20мг/м2. Якщо Адрибластин призначають в комбінації з іншими цитотоксичними препаратами з можливим потенціюванням їх токсичності, то рекомендована курсова доза Адрибластину становить 30-60 мг/м2.

Ад’ювантна терапія. У хворих на рак молочної залози з раннім ураженням аксилярних лімфатичних вузлів під час широкого рандомізованого дослідження, проведеного NSABP (National Surgical Adjuvant Breast and Bowel Project), застосовували комбіновану хіміотерапію АЦ (Адрибластину 60 мг/м2 і циклофосфамід 600 мг/м2) з внутрішньовенним введенням препаратів в перший день кожного з чотирьох 21-денних циклів лікування.

Зміна дозування.

Порушення функції печінки. Рекомендується зменшувати дозу у пацієнтів з наступними показниками:

-        рівень загального білірубіну від 1,2 до 3 мг/дл (від 20,53 до 51,31 мкмоль/л) – ½ рекомендованої стартової дози;

-        рівень загального білірубіну понад 3 мг/дл (понад 51,31 мкмоль/л) – ¼ рекомендованої стартової дози.

Адрибластин не слід призначати хворим з важким порушенням функції печінки.

Інше. Рекомендується призначати препарат в нижчих дозах або з більшими міжкурсовими інтервалами для хворих, які важко перенесли попередні курси лікування, дітям, літнім пацієнтам, хворим з ожирінням, хворим з неопластичною інфільтрацією кісткового мозку.

Внутрішньоміхурові інстиляції. Адрибластин може застосовуватися для внутрішньоміхурового введення для лікування поверхневого раку сечового міхура або з метою профілактики чи зменшення ймовірності рецидиву раку після трансуретральної резекції. Внутрішньоміхурове введення не показане для лікування інвазивних пухлин, що проростають у м’язовий шар сечового міхура. Рекомендується проводити інстиляції 30-50 мг препарату, розчиненого в 25-50 мл фізіологічного розчину. Якщо виникають місцеві прояви токсичності (хімічний цистит), вказану дозу слід розчиняти в 50-100 мл фізіологічного розчину. Інстиляції можуть проводитися з тижневим або місячним інтервалом.

Для інстиляції розчин Адрибластину вводять в сечовий міхур через катетер на 1-2 год. Під час інстиляції пацієнту слід змінювати положення тіла, щоб уся слизова сечового міхура контактувала з розчином. З метою уникнення небажаного розведення розчину препарату сечею, слід попередити пацієнта про те, що небажано вживати будь-які напої протягом 12 год. до початку проведення інстиляції. Після закінчення інстиляції пацієнт повинен випорожнити сечовий міхур.

Внутрішньоартеріальне введення. Адрибластин можна також вводити внутрішньоартеріально з метою посилення локального впливу і зменшення системної токсичності у пацієнтів з гепатоцелюлярною карциномою. Оскільки ця техніка введення є потенційно небезпечною і може призвести до обширного некрозу перфузованої тканини, то внутрішньоартеріальне введення препарату повинно здійснюватися лише добре підготованим для цієї методики введення спеціалістом. Інфузія може здійснюватися в загальну печінкову артерію в дозі 30-150 мг/м2 з інтервалом від 3 тижнів до 3 місяців, при цьому вищі дози застосовують при одночасному екстракорпоральному видаленні препарату. Нижчі дози застосовують при введенні Адрибластину разом з йодованою рослинною олією.

Побічна дія. При лікуванні доксорубіцином спостерігалися такі побічні прояви:

Інфекції та інфікування – інфекції, сепсис/септицемія.

Розвиток доброякісних і злоякісних пухлин – гострий лімфоцитарний лейкоз, гострий мієлоїдний лейкоз.

Зміни крові і лімфатичної системи – лейкопенія, нейтропенія, анемія, тромбоцитопенія.

Зміна системи імунітету – анафілаксія.

Розлади метаболізму і обміну речовин – анорексія, дегідратація, гіперурикемія.

Розлади органа зору – кон’юнктивіт, кератит, сльозотеча.

Серцеві розлади – синусова тахікардія, тахіаритмія, блокада атріовентрикулярна та ніжок пучка Гіса, застійна серцева недостатність.

Судинні розлади кровотечі, припливи, флебіт, тромбофлебіт, тромбоемболія, шок.

Розлади травного тракту – нудота/блювання, мукозит/стоматит, гіперпігментація слизової ротової порожнини, езофагіт, біль в животі, ерозія шлунка, шлунково-кишкова кровотеча, діарея, коліт.

Зміни шкіри і підшкірної клітковини – алопеція, локальна токсичність, висипання, свербіння, зміни шкіри, гіперпігментація шкіри і нігтів, фотосенсибілізація, гіперчутливість шкіри до опроміненя, кропив’янка, акральна еритема, еритродизестезія долонь і підошов.

Розлади нирок і сечовидільної системи – червоне забарвлення сечі через 1-2 дні після введення.

Розлади репродуктивної системи – аменорея, олігоспермія, азооспермія.

Загальні розлади і зміни в місці введення – хворобливість/астенія, підвищена температура, лихоманка.

Зміни результатів досліджень – зміни ЕКГ, безсимптомне зменшення фракції викиду лівого шлуночка, зміни рівнів трансаміназ.

Побічні прояви у хворих, які отримують доксирубіцин в якості ад’ювантної терапії раку молочної залози. За результатами рандомізованого відкритого дослідження застосування доксорубіцину і циклофосфаміду  для лікування ранніх метастазів раку молочної залози в аксилярні лімфовузли найчастішим побічним проявом була (окрім характерних для доксирубіцину) втрата ваги.

Протипоказання. Гіперчутливість до доксирубіцину або інших компонентів препарату, інших антрациклінів чи антрацендіонів. Вагітність, лактація.

Внутрішньовенне введення – персистуюча мієлосупресія, важкі ураження печінки, важка серцева недостатність, недавно перенесений інфаркт міокарда, тяжка аритмія; хворим, що вже пройшли курс лікування кумулятивними дозами доксорубіцину, даунорубіцину, епірубіцину, ідарубіцину та/або інших антрациклінів і антрацендіонів.

Внутрішньоміхурове введення –інфекції сечовидільного тракту, запалення сечового міхура, гематурія.

Передозування. Гостре передозування Адрибластину призводить до тяжкої мієлосупресії (в основному лейкопенії і тромбоцитопенії), гастроінтестинальних токсичних ефектів (мукозит) та до гострого ураження серцевого м’яза. Лікування гострого передозування у вигляді тяжкої мієлосупресії проводиться в умовах стаціонару з використанням антимікробних препаратів, трансфузії тромбоцитарної маси і симптоматичної терапії мукозитів. Може бути доцільним застосування гемопоетичного ростового фактора (G-CSF, GM-CSF).

Лікування застійної серцевої недостатності проводиться із застосуванням препаратів наперстянки, діуретиків та інгібіторів ацитилхолінестерази.

Особливості застосування.  Загальні. Адрибластин слід застосовувати лише під наглядом лікаря, досвідченого в проведенні цитотоксичної терапії.

До початку лікування Адрибластином слід пролікувати такі гострі токсичні наслідки попереднього курсу лікування, як стоматит, нейтропенія, тромбоцитопенія та загальні інфекції.

У пацієнтів з ожирінням (тобто понад 130% «ідеальної» ваги) системний кліренс доксорубіцину знижується.

Функція серця. Прояви кардіотоксичності внаслідок лікування антрациклінами можуть розвинутися в ранньому (гостра кардіотоксичність) або пізньому (відстрочена кардіотоксичність) періоді після застосування препарату.

Ранні (гострі) прояви кардіотоксичності. Ранні прояви кардіотоксичного впливу препарату в першу чергу полягають в синусовій тахікардії та/або змінах електрокардіограми, таких як неспецифічні зміни інтервалу та зубців ST-T. Суправентрикулярна тахіаритмія та вентрикулярна тахікардія, брадикардія, а також можуть спостерігатися атріовентрикулярна і блокада ніжок пучка Гіса. Розвиток цих проявів в більшості випадків не зумовлюють виникнення пізньої кардіотоксичності у подальшому, мають незначне клінічне значення і не стають причиною припинення лікування Адрибластином.

Пізні (відстрочені) прояви кардіотоксичності. Відстрочена кардіотоксичність звичайно розвивається в пізні строки курсу лікування Адрибластином або через 2-3 місяці після закінчення лікування, однак були повідомлення про виникнення пізніх проявів в період від кількох місяців до року. Відстрочена кардіоміопатія проявляється зменшенням фракції викиду лівого шлуночка (ФВЛШ) та/або симптомами застійної серцевої недостатності (ЗСН), такими як диспное, набряк легень, периферичний набряк, кардіомегалія і гепатомегалія, олігурія, асцит, гідроторакс і ритм галопу. Також зустрічалися підгострі прояви, такі як перикардит/міокардит. Фатальні прояви ЗСН є найважчою формою антрациклініндукованої кардіоміопатії і визначають кумулятивну дозообмежуючу токсичність препарату.

Функцію серця слід визначити до початку лікування Адрибластином і в подальшому слід регулярно спостерігати за її станом, щоб зменшити ризик важкого медикаментозного ураження серця. Регулярний моніторинг ФВЛШ протягом курсу лікування з припиненням застосування Адрибластину при перших ознаках погіршення функції дозволяє зменшити ризик токсичної кардіоміопатії. Оптимальними методами для регулярної оцінки функції серця (зокрема, оцінки ФВЛШ) є багатоканальна радіонуклідна ангіографія та ехокардіографія. До початку лікування рекомендується виконувати ЕКГ разом з багатоканальною радіонуклідною ангіографією або ехокардіографією, що особливо важливо для хворих з наявністю факторів ризику кардіотоксичності. Рекомендовано регулярно контролювати ФВЛШ методами багатоканальної радіонуклідної ангіографії або ехокардіографії, що має особливе значення у разі застосування високих кумулятивних доз антрациклінів. Регулярний контроль функції серця з використанням вказаних методик слід проводити протягом усього курсу лікування.

Ймовірність розвитку застійної серцевої недостатності, що виникає з частотою 1-2% при застосуванні кумулятивної дози 300 мг/м2, дещо зростає зі збільшенням загальної кумулятивної дози до 450-550 мг/м2. При подальшому збільшенні дози ризик розвитку застійної серцевої недостатності зростає стрімко, і тому рекомендовано не перевищувати максимальну кумулятивну дозу 550  мг/м2.

Фактори ризику кардіотоксичності включають активні або приховані серцево-судинні захворювання, попередня або супутня радіотерапія медіастинально/перикардіальної зони, попередня терапія антрациклінами або антраценедіонами, супутнє застосування препаратів, здатних пригнічувати скорочувальну функцію серця. Хворим, яким призначено високі кумулятивні дози і які мають вказані фактори ризику, слід ретельно контролювати функцію серця. Однак слід пам’ятати, що доксорубіцин може спричинити кардіотоксичний ефект навіть при застосуванні низьких кумулятивних доз або за відсутності факторів ризику.

Ризик відстроченої кардіотоксичності при застосуванні доксорубіцину для лікування дітей і підлітків вищий. Також вищим може бути ризик застосування препарату для лікування жінок ніж чоловіків. Для контролю за можливим розвитком проявів кардіотоксичності рекомендовано регулярний контроль функції серця.

Існує ймовірність аддитивного ефекту токсичності доксорубіцину та інших антрациклінів або антраценедіонів.

Гематологічна токсичність. Як і решта цитотоксичних препаратів, доксорубіцин може спричиняти мієлосупресію. Тому до початку лікування і протягом кожного курсу лікування доксорубіцином слід досліджувати розгорнуту формулу крові (з лейкоцитарною формулою включно). Дозозалежна оборотна лейкопенія та/або гранулоцитопенія (нейтропенія) є осовними проявами гематологічної токсичності і найчастішою дозообмежувальною токсичністю препарату. Лейкопенія і нейтропенія у більшості випадків досягає мінімального рівня через 10 – 14 днів після введення препарату. Нормалізація кількості лейкоцитів і нейтрофілів звичайно спостерігається до 21 дня. Можуть також спостерігатися тромбоцитопенія і анемія. Тяжка мієлосупресія клінічно проявляється підвищенням температури, розвитком інфекцій, сепсису/септицемії, септичного шоку, геморагіями, тканинною гіпоксією і навіть може призвести до смерті хворого.

Вторинний лейкоз. При застосуванні антрациклінів (в тому числі – доксорубіцину) спостерігалися випадки вторинного лейкозу з попередньою прелейкемічною фазою або без неї. Найчастіше вторинний лейкоз розвивається при спільному застосуванні цих препаратів з ДНК-токсичними антинеопластичними засобами, в комбінації з радіотерапією, у випадках ускладнень попереднього лікування цитотоксичними засобами або у випадках значного збільшення дози антрациклінів. Такий лейкоз має латентний період від 1 до 3 років.

Травний тракт. Доксорубіцин має еметогенні властивості. Вже на початку застосування препарату можуть виникати мукозит або стоматит, які в тяжких випадках протягом кількох діб можуть прогресувати до виразок на слизових оболонках. У більшості випадків ці прояви зникають вже на 3 тиждень лікування.

Функція печінки. Основний шлях елімінації доксорубіцину пролягає крізь гепатобіліарну систему. Тому до початку і протягом лікування слід визначати рівень білірубіну в сироватці крові. Хворим з підвищеним рівнем білірубіну властивий повільніший кліренс препарату і збільшення загальної токсичності. Для лікування таких хворих рекомендовані менші дози препарату. У випадках тяжкого ураження функції печінки доксорубіцин призначати не слід.

Реакції в місці введення. У випадках виконання ін’єкції в судини малого діаметра або у випадках повторних ін’єкцій в одну й ту ж саму вену може розвинутися флебосклероз. Дотримання рекомендацій з техніки введення препарату допомагає мінімізувати ризик флебіту/тромбофлебіту в місці ін’єкції.

Екстравазація. Екстравазація доксорубіцину під час внутрішньовенної ін’єкції може спричинити локальний біль, тяжке ураження тканин (утворення пухирчастих висипів, тяжкий целюліт) і некроз. Якщо під час внутрішньвенного введення препарату з’являються прояви екстравазації, то інфузію слід негайно припинити.

Інше. Доксорубіцин може потенціювати токсичність інших протипухлинних препаратів. Спостерігалися випадки посилення проявів циститу, індукованого циклофосфамідом, посилення гепатотоксичної дії 6-меркаптопурину, а також токсичний вплив променевої терапії на міокард, слизову, шкіру і печінку.

При застосуванні цитотоксичних засобів (в тому числі доксорубіцину) інколи можуть виникати тромбофлебіти і тромбоемболії, в тому числі фатальної в деяких випадках емболії легеневих судин.

Доксорубіцин може спричинити гіперурикемію як результат екстенсивного пуринового катаболізму, який супроводжує швидкий медикаментозно індукований лізис неопластичних клітин (синдром лізису пухлини). Тому після початку лікування в сироватці крові слід контролювати рівень сечової кислоти, калію, фосфату кальцію і креатиніну. Щоб попередити розвиток гіперурикемії і мінімізувати можливі ускладнення синдрому лізису пухлини рекомендується проведення гідратації, алкалізації сечі і профілактичне застосування алопуринолу.

Особливості застосування при інтравезикальному введенні. Інтравезикальне введення доксорубіцину може бути причиною симптомів (таких як дизурія, поліурія, ніктурія, утруднене сечовиділення, гематурія, дискомфорт в ділянці сечового міхура, некроз стінки  сечового міхура) хімічного циститу і спазму сечового міхура. Особливу увагу слід приділити проблемам при катетеризації, таким як обструкція уретри внаслідок розростання пухлини.

Особливості застосування при інтраартеріальному введенні. Інтраартеріальне введення доксорубіцину (транскатетерна артеріальна емболізація) може бути використане з метою локальної або регіональної терапії первинної гепатоцелюлярної карциноми або метастазів в печінці. Інтраартеріальне введення препарату може спричинити (окрім проявів системної токсичності, які подібні до тих, що спостерігаються при внутрішньовенному введенні препарату) гастродуоденальні виразки (можливо, як результат рефлюксу препарату в артерію шлунка) і зменшення просвіту жовчної протоки як наслідок медикаментозно індукованого склерозуючого холангіту. При цьому способі введення можуть виникнути обширні некрози тканини в зоні перфузії.

Особливості зберігання. Зберігання розчину для ін’єкцій в холодильнику може спричинити желатинізацію розчину. Цей желатинізований розчин може бути відновлений до помірно в’язкого або рідкого стану після 2-4 годин зберігання при контрольованій кімнатній температурі (15-25ºС).

Приготування розчину для внутрішньовенної інфузії із ліофілізованого порошка. Розчиніть порошок в розчині натрію хлориду чи воді для ін’єкцій. Вміст флакона знаходиться під від’ємним тиском. Під час розчинення слід уникати утворення аерозолю, будьте особливо уважні під час введення голки у флакон. Уникайте вдихати аерозоль препарату під час розведення.

Запобіжні заходи. З огляду на токсичність препарату слід дотримуватися запобіжних заходів:

-          персонал повинен добре володіти технікою розведення і застосування препарату;

-          вагітним не слід працювати з цим препаратом;

-          персонал, який працює з доксорубіцином, повинен використовувати запобіжні засоби – захисні окуляри, халат, одноразові рукавички і маску;

-          для розчинення слід використовувати підготовлену поверхню (краще під ламінарним потоком повітря). Робоча поверхня повинна бути вкрита одноразовим, на пластиковій основі, абсорбуючим папером;

-          всі матеріали, що використовуються для розчинення, введення або прибирання, у тому числі рукавички, слід зібрати в пакети, призначені для високотоксичних відходів, з метою подальшої високотемпературної утилізації;

-          розчин, що витік або був розлитий, слід розвести розчином натрію гіпохлориту (з 1% активного хлору), потім промокнути і промити водою;

-          всі матеріали, використані для прибирання, слід утилізувати як вказано вище;

-          у випадку контакту препарату зі шкірою забруднену ділянку слід реально промити милом з водою або розчином натрію бікарбонату. Однак при цьому не слід використовувати щітку;

-          у випадку контакту препарату з очима тримайте повіки і промийте око (очі) великою кількістю води протягом 15 хвилин щонайменше. Потім зверніться до лікаря для оцінки стану очей;

-          завжди мийте руки після знімання рукавичок.

Вплив на фертильність. У жінок застосування доксорубіцину може зумовити нефертильний стан. Доксорубіцин може спричинити аменорею. Овуляція і місячні відновлюються після закінчення курсу лікування, однак якщо лікування розпочиналося на фоні менопаузи, то після закінчення лікування місячні не поновлюються.

У чоловіків доксорубіцин може виявляти мутагенну дію і ушкоджувати хромосоми в сперматозоїдах. Олігоспермія або азооспермія можуть набувати перманентного характеру, однак інколи, через кілька років після завершення лікування, показники спермограми можуть повертатися до  норми. Чоловікам, які отримують лікування доксорубіцином, слід використовувати ефективні методи контрацепції.

Вагітність і лактація. Ембріотоксичний вплив доксорубіцину підтверджений як in vitro, так in vivo. Коли доксорубіцин призначали пацюкам до і після запліднення, в період лактації, препарат був токсичним і для тварини, і для плода.

Застосування доксорубіцину у вагітних може завдати шкоди плоду. Жінок, які починають лікування доксирубіцином під час вагітності або у яких вагітність настає на фоні лікування, слід попереджувати про потенційний ризик для плода.

Доксорубіцин виділяється з грудним молоком. Жінкам слід утримуватися від годування груддю протягом лікування доксорубіцином.

Вплив на здатність керувати автомобілем чи працювати з механізмами. Вплив доксирубіцину на здатність керувати автомобілем чи працювати з механізмами детально не досліджувався.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Адрибластин найчастіше застосовується в комбінації з іншими цитотоксичними засобами. Адитивний токсичний ефект найчастіше виявляється проявами з боку кісткового мозку та інших кровотворних органів, а також травного тракту. Застосування Адрибластину в комбінованій хіміотерапії разом з іншими потенційно кардіотоксичними препаратами, а також спільне застосування з іншими кардіоактивними засобами (наприклад, блокаторами кальцієвих каналів) вимагає моніторингу функції серця протягом усього періоду лікування. Зміни функції печінки під впливом супутньої терапії можуть погіршувати метаболізм, фармакокінетику, терапевтичну ефективність та/або токсичність доксирубіцину.

Паклітаксел при застосуванні до терапії доксирубіцином може спричинити підвищення концентрації останнього та/або його метаболітів у плазмі. Відповідні дані вказують на незначний ефект, якщо антрациклін застосовується до терапії паклітакселом.

Несумісність. Доксорубіцин не слід змішувати з іншими препаратами. Слід уникати контакту з лужними розчинами, щоб уникнути гідролізу доксорубіцину. Доксорубіцин не слід змішувати з гепарином, оскільки хімічна несумісність може призвести до преципітації.

Умови та термін зберігання. Порошок Адрибластину швидкорозчинного слід зберігати при температурі (15 - 25(С) у недоступних для дітей місцях. У розчиненому вигляді Адрибластин швидкорозчинний можна зберігати у захищеному від світла місці протягом 24 годин при температурі (15 - 25(С) або протягом 48 годин при температурі від 4 до 10(С.

Термін придатності – 4 роки.

Умови відпуску. За рецептом.

Упаковка. Флакон, що містить 10 мг доксорубіцину гідрохлориду у вигляді ліофілізованого порошку, і ампула, яка містить 5 мл води для ін’єкцій.

Флакон, що містить 50 мг доксорубіцину гідрохлориду у вигляді ліофілізованого порошку.

1 флакон в упаковці.

Виробник. „Фармація Італія С.п.А”, Італія. „Фармація Італія С.п.А”, Італія – компанія групи Пфайзер, США, Пфайзер Італія С.р.л., Італія.

Адреса. 20014 Nerviano (MI), Italia, Viale Pasteur, 10.

Отзывы

Нет отзывов об этом товаре.

Написать отзыв
Доставка и оплата Каталог Контакты Регламент +38-068-686-49-58 Facebook