Проксіум

Залежно від форми, ліки Проксіум застосовуються в терапії:

• виразкової хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки (ДПК) у стадії загострення;
• синдрому Золлінгера-Еллісона;
• середньо- та важких рефлюкс-езофагітах;
• надлишково підвищеної секреції шлункового соку, викликаної різними чинниками.

Також ліки часто призначаються в складі комплексної терапії виразки шлунка і ДПК для ерадикації (знищення) бактерії H. pylori.

Проксіум при гастриті може призначатися виключно лікарем-гастроентерологом після ретельного обстеження шлунково-кишкового тракту.

Інструкція із застосування препарату Проксіум містить наступні рекомендації:

Проксіум для ін'єкцій (флакони)

Добова доза Проксіум у вигляді ін'єкцій може становити від 40 до 160 мг пантопразолу, в залежності від діагнозу та вираженості симптомів. Відповідне дозування, кратність ін'єкцій та тривалість курсу лікування визначає гастроентеролог.

Готовий розчин не можна зберігати довше 12 годин.

Внутрішньовенне вливання триває 2–15 хвилин.

ВАЖЛИВО! Лікарську субстанцію (порошок) можна розводити тільки фізіологічним розчином (хлорид натрію) або розчином глюкози. Застосування інших розчинників заборонено.

Проксіум у таблетках

Дорослі та діти старші 12 років приймають у середньому по 40 мг пантопразолу (1 пігулка Проксіум) один раз в день, до або під час їди. При рефлюкс-езофагіті в виразковій або ерозивній формі лікар може підвищити рекомендовану добову дозу до 80 мг (2 таблетки).

Таблетки слід ковтати цілими, не розжовуючи і запиваючи невеликою кількістю рідини.

Курс лікування таблетками Проксіум може тривати від 1 до 8 тижнів, у залежності від типу захворювання і тяжкості стану.

ВАЖЛИВО! Проксіум з обережністю призначається літнім людям, а також пацієнтам з порушенням ниркової та/або печінкової функції. Цим категоріям пацієнтів показані дозування не більше 40 мг на добу, а при серйозних захворюваннях печінки — 40 мг через добу.

Алергічні реакції на діючу речовину Проксіуму, пантопразол, виникають вкрай рідко. Якщо вони все ж таки розвиваються, то проявляються переважно у вигляді шкірного висипу, свербіння, почервоніння шкіри. Зрідка відзначалися і анафілактичні алергічні реакції аж до анафілактичного шоку.

Серед інших побічних ефектів Проксіуму відзначені головні болі, діарея або запор, метеоризм, нудота і деякі інші.

При виникненні будь-яких дискомфортних відчуттів на тлі прийому Проксіум необхідно звернутися до лікаря.

В анотації до Проксіуму не згадується комбінація препарату з алкоголем. Однак самі по собі шлункові захворювання, які лікують Проксіумом, потребують заборони спиртних напоїв. Спиртне може спровокувати загострення хвороб аж до прориву виразки, внутрішньої кровотечі та летального наслідку.

Обидва препарати відносяться до категорії інгібіторів протонної помпи — вони зменшують секрецію соляної кислоти в шлунку. Однак діючі речовини у цих ліків різні:

• Проксіум — пантопразол;
• Омез — омепразол.

Тому незважаючи на те, що Проксіум і Омез мають схожі показання до застосування, оптимальний препарат може підібрати тільки лікар-гастроентеролог, попередньо вивчивши повну клінічну картину захворювання.